СФЕРИ СВІТОБУДОВИ: ЕВОЛЮЦІЙНІ ЗВ’ЯЗКИ, СПІВВІДНОШЕННЯ, ПЕРСПЕКТИВИ
Стандартное содержание ссылки:
Бірюков О.В. Сфери Світобудови: еволюційні зв’язки, співвідношення, перспективи. Полтава: Філософськи обрії. 2000. №4. 183с.
Дополнительные сведения:
Библиотечный классификатор:
УДК 1(091): 141.2
Международный стандартный номер журнала:
ISBN 966-7653-24-2
Стр.15 - 29 © А.В.Бирюков 2000-2020
Вихідна проблема (замість вступу)
У межах відомої частини навколишнього світу чітко розрізнюються три його сфери або три форми організації матерії: нежива природа, жива природа і людське суспільство або ноосфера. Ці три системи становлять собою не раз і назавжди дані незалежні утворення, а є наслідком розвитку одна другої. На певному етапі еволюції неживої природи у результаті кількісних змін її об’єктів, росту складності хімічних сполук з’являється їх нова якість, виникає біосфера. Аналогічно, як наслідок розвитку живої природи, як результат переходу кількісних змін її деяких об’єктів у нову якість, з’являється людина розумна та ноосфера.
Ставити на цьому крапку, вважати людину й її свідомість вінцем природи, уявляти ноосферу вищим ступенем еволюції світобудови цілковито нелогічно. З часів появи людини розумної й до наших днів спостерігається удосконалення і розвиток ноосфери. Тому природно буде припустити подальше його продовження, яке згідно з першим законом діалектики, також як і на попередніх етапах еволюції природи, неминуче повинно призвести до з’явлення нової якості – певного іншого ступеню складності навколишнього світу, більш досконалої, ніж ноосфера, системи світобудови.
Для обгрунтування такої можливості потрібний детальний аналіз еволюційного ряду “нежива природа – біосфера – ноосфера”. При цьому спочатку треба уточнити поняття цих сфер матеріального світу.
Принципи позначення сфер світобудови
Поняття про неживе, живе, розумне і, відповідно, про неживу природу, біосферу та ноосферу застосовуються більш ніж часто. Відмінності неживого, живого й розумного є ясними і очевидними. На цей час, однак, немає єдиного підходу до позначення трьох відповідних сфер матеріального світу
Яскравим прикладом щодо того є широко відомий варіант позначення біосфери Землі як певного її шару (або оболонки), який включає до себе не тільки живі об’єкти (означальний структурний рівень), але й усі неживі об’єкти цього шару, оскільки вони у тому чи іншому ступені втягнені в обмінні процеси біологічних організмів, складають їх безпосереднє середовище проживання.
Таке розуміння сфер матеріального світу корисне при вивченні, наприклад, умов та принципів існування об’єктів, означальних рівней організації матерії. Щодо рішення питань, які торкаються загальних принципів еволюції матеріального світу, то таке позначення його сфер буде неприпустимо розпливчастим. В даній роботі тому буде використовуватися більш вузьке й конкретне розуміння сфер матеріального світу. А саме, кожна його сфера буде позначатися як система об’єктів тільки одного структурного рівня, означального чи головного відносно традиційного позначення відповідної сфери. При цьому взаємодія об’єктів будь-якої такої строго окресленої сфери з об’єктами інших сфер буде розглядатися як неодмінне й необхідне взаємопроникання сфер матеріального світу.
Акцентуючи увагу на єдності матеріального світу, спільності принципів й певної пропорційності його побудови, будемо називати матеріальний світ – „світобудовою”.
Звернемо увагу також на те, що традиційне позначення і самих основних структурних рівней ( в нашій роботі – трьох відповідних сфер) є недосконалим. Визначення належності об’єктів до біосфери та ноосфери виводиться по різнорідним ознакам. Об’єкти біосфери визнаються по наявності здібності до самовідновлення й відтворення собі подібних, а об’єкти ноосфери – по наявності особливої форми відображення, свідомості. Визначення ж множини об’єктів неживої природи проводиться не по наявності в них якоїсь спільної властивості, а по відсутності двох вищевказаних фундаментальних властивостей. Безліч об’єктів неживої природи відзначається як усе те, що не входить в ноосферу і біосферу. В традиційному розумінні побудови матеріального світу вся ця безліч об’єктів уявляється в якості його єдиної нижчої сфери.
Сучасний рівень пізнання неживої природи дозволяє, однак, розрізняти у неї декілька систем об’єктів, які мають своєрідні і принципово відмінні фундаментальні властивості. Це означає, що традиційне позначення неживої природи є недосконалим, що під назвою “нежива природа” приховується не єдина нижча сфера світобудови, а деяка сукупність сфер.
Передусім, очевидно розділення неживої природи на сферу речовин та сферу полів. Наявність або відсутність маси спокою є ознакою, згідно з якою відтворюється цей поділ. Відповідно даній ознаці, об’єктами сфери речовин слід вважати елементарні частки, які мають масу спокою, атоми й молекули хімічних речовин, макроскопічні неживі предмети.
Такий розподіл неживої природи вносить ясність в уяву про її верхню частину – сферу речовин. Множина видів її об’єктів постає як кінцева і така, що має в основі свого позначення явну фундаментальну ознаку. Щодо сфери полів, невизначеність залишається. Й знов-таки, згідно з найновішими даними фізики, ця сукупність не є єдиною нижчою сферою світобудови. Дослідження вакууму - просторів, які не вміщують речовини та поля, свідчать, що його не можна вважати абсолютною порожнечею, що вакуум є особливою формою матерії, яка принципово відрізняється від поля і речовини. Природно, можна припустити існування ще більш простих, тонких і важковловимих форм організації матерії.
Традиційне розуміння біологічного структурного рівня – біосфери – не виявляє якихось суперечностей і не потребує пояснень. Стосовно ж ноосфери і її складового елемента – свідомості – напроти, необхідні істотні уточнення.
У розумінні сутності свідомості в теперішній час немає упорядкованого підходу. Навіть сам термін “свідомість” уявляється по-різному, має декілька принципово нетотожних один одному значень, які зводяться до таких трьох основних варіантів:
1) свідомість – це вища форма відображення;
2) це властивість високоорганізованої матерії;
3) це комплекс специфічних структур і механізмів свідомого відображення дійсності.
Згідно з темою нашої роботи помітимо таке. Свідомість і ноосфера, як би ми не позначали ці категорії, не протиставлені матеріальному світові, а є його частиною. Так, якщо розглядати свідомість як форму відображення, до висновку про матеріальність свідомості однозначно приводить факт безперервності еволюційного ряду форм відображення.
Відображення у сфері неживої природи як процес і як наслідок цього процесу завжди матеріальне. Зрозуміло, слід на вогкому піску – об’єкт однозначно матеріальний. Безумовно, матеріальне і відображення у дзеркалі або на поверхні води. Це потік світових промінів, електромагнітних хвиль, що має відповідну структуру.
У живій природі подразливість одноклітинних і найпростіших організмів знаходить вираз у тих чи інших змінах форми, характеру рухів, біохімічних реакцій і т.п. Усі прояви подразливості зводяться до матеріальних процесів – послідовностей становищ матеріального світу.
У ході еволюції живої природи і руху до більш високих форм відображення істотно зростають труднощі спостереження процесів, які визначають акти відображення. Але це ані в якому разі не означає, що відображення перестає бути матеріальним. Так, процеси, що складають відчування і сприйняття, неприступні для прямого спостереження. Але ж з допомогою спеціальної апаратури можна установити, що на рівні змін нервової системи ці форми відображення виявляють собою комплекси однозначних матеріальних біохімічних та біоелектричних процесів. Аналогічні нейрофізіологічні основи мають слідуючи ланки еволюції форм відображення – мислення і свідомість.
Розуміння свідомості як форми відображення, як процесу змін (і результатів цього процесу) у системах нервових зв’язків призводить до питання про ці мозкові структури і механізми усвідомленого відображення дійсності (третій, базовий варіант терміна “свідомість”).
У якості високоорганізованої матерії, що має властивість, здібність відображення дійсності у формі свідомості, часто називають головний мозок людини. Таке розуміння про матеріальну основу усвідомленого відображення є неприпустимо розпливчастим – численні відділи мозку призначені для регуляції чисто біологічних функцій й ніяким чином не зв’язані із свідомістю. Неможна ототожнювати із свідомістю і якісь конкретні вищі відділи мозку: у разі ураження навіть значних ділянок кори головного мозку свідомість згодом відновлюється у повному обсязі.
Істотну ясність у розуміння свідомості як особливого комплексу структур головного мозку як об’єкту ноосфери вносить такий факт. Свідомість як комплекс матеріальних основ усвідомленого відображення дійсності не є даною людині від народження. Дитина народжується несвідомою істотою. Поява перших ознак свідомості відбувається у нормі на 2-му році життя. І для цього виявляється абсолютно необхідним вплив свідомості оточуючих дитину дорослих людей. Без такого впливу свідомість у дитини не формується взагалі. Науці відомо чимало випадків, коли немовля, що було викрадено дикою твариною, виживало і зростало посеред її маленят. Виявлені й спіймані згодом в більш чи менш зрілому віці, такі люди не проявляли ознак свідомості, а їх мислення було вкрай примітивним. Реальні вихованці дикої природи завжди виявлялися повною протилежністю казковому персонажеві Мауглі.
Сама по собі належність в немовляті й людини-вихованцеві дикої природи біологічно обумовлених, природжених структур мозку виявляється достатньою лише для вельми простих актів відображення, далеких від свідомості. Тому особливий комплекс структур головного мозку, що формується під впливом виховання і навчання і має властивість усвідомлювання відображення, є не просто функціонально спеціалізованою частиною мозку, а виникаючою на його основі якісно більш складною, ніж безсвідомий мозок, матеріальною системою. По ступеню складності – надбудовою над ним.
Загальні принципи організації матерії у відомих сферах світобудови.
Якісні зміни об’єктів реального світу, які складають якусь систему, клас, вид, відбуваються неодночасно. Частина об’єктів, зробивши якісний перехід, дає початок новому, більш прогресивному видові (класові, системи). При цьому вібувається знищення попередньої якості лише тих об’єктів, які на даний момент не здійснили якісного переходу. Із з’явленням нового попередні, більш примітивні види, класи, системи, як правило, не відмирають, а зберігаються.
Вияв цієї закономірності можна спостерігати в будь яких випадках достатньо великих груп об’єктів в усіх трьох сферах матеріального світу. Наприклад, в сфері органічної природи при виході життя з рідкого середовища на сушу, при з’явленні земноводних тварин, світ мешканців водного середовища не припинив свого існування. Далі, із з’явленням птахів та ссавців, нікуди не поділися земноводні, риби та інші еволюційно більш ранні класи тварин.
Ще переконливіше збереження основ розвитку виявляється у масштабах найбільших систем матеріального світу – трьох його відомих сфер. Виникнення живої природи ніяк не веде до зникнення неорганічного світу, поява ноосфери не означає відмирання перших двох сфер.
Збереження основ розвитку, що є наслідком взаємодії 1-го закону діалектики і невпорядкованості, нерівномірності розвитку, виступає в якості найважливішої закономірності еволюції природи. Дія цієї закономірності обумовлює усталеність розвитку в умовах його невпорядкованості. Види, класи, системи об’єктів світобудови давши початок новому, виявляючи таким чином свою здібність здійснювати певний акт розвитку, зберігаючись з його реалізацією, стають необхідними основами, внутрішніми ланками, прихованими резервами еволюційного процесу. Вони забезпечують можливість його регенерації під час катастроф будь якого масштабу. Від збережених основ розвитку завжди здібні піти нові паростки прогресу.
Збереження основ розвитку означає, що будь-який виникаючий новий вид, клас, система вбирає у себе лише якусь частину попередньої основи.
Біосфера у порівнянні з усією планетою Земля уявляється надзвичайно тонким її шаром.
Кількість матерії, яка досягла в умовах планети Земля наступного рівня складності – наша ноосфера – також багаторазово менша, ніж біосфера - основа, що її попереджає (тваринний і рослинний світ, біомаса світового океану).
Той факт, що кожна послідуюча сфера по кількості складаючої її матерії набагато порядків менша, ніж попередня сфера, відмітимо як перше найважливіше співвідношення сфер матеріального світу.
Продовжуючи пошук закономірностей у співвідношеннях сфер світобудови, звернемося до питання про їх складові елементи.
Сфери світобудови як гранично великі її частини представлені величезним різноманіттям складаючих їх об’єктів. В будь якої з сфер присутні об’єкти, асоціації, системи об’єктів найрізноманітних властивостей і якостей, у тому числі і вельми різні по своїм розмірам.Навряд чи можливо чітко визначити у кожній сфері види гранично великих об’єктів. Однак в кожній сфері легко можна виділити певні класи найдрібніших об’єктів. Мінімальні об’єкти сфер світобудови назвемо найпростішими або первинними їх елементами. У сфері речовин – це елементарні частини, які мають масу спокою (електрони, протони, нейрони і т.п.), і атоми; у біосфері – віруси та окремі живі клітини. Первинним елементом ноосфери слід вважати свідомість окремо взятої людини.
Одразу привертає до себе увагу співвідношення розмірів первинних елементів - найдрібніших об’єктів сфер світобудови. Первинні елементи кожної послідуючої сфери багаторазово, на багато порядків є більшими (по масі або кількості матерії, по геометричним розмірам) первинних елементів кожної попередньої. Цей факт відзначимо як друге найважливіше співвідношення сфер світобудови.
Виділення елементів сфер світобудови дозволяє спостерігати ряд цікавих фактів.
Як у сфері речовин, так і в біосфері в якості первинних елементів, маючи на увазі принцип врахування найбільш істотних ознак, можна позначити два класи або рівня об’єктів. Ознаки, значення й місце цих рівнів (класів) первинних елементів в сфері речовин і біосфері виявляються відповідно подібними.
Елементи першого рівню – це гранично дрібні об’єкти відповідних сфер. У сфері речовин це елементарні частки, які мають масу спокою. У біосфері – найпростіші віруси, представлені однією молекулою біополімера, здібною відроджувати собі подібні молекули. Елементи першого рівня є найранішими в еволюційній історії кожної зі сфер.
Другий рівень первинних елементів у сфері речовин являють собою атоми, а у біосфері живі клітини. Ці об’єкти є крупнішими і складнішими щодо відповідних елементів першого рівня, й в еволюційному плані вони є пізнішими. Однак вони теж виступають у ролі елементів, причому первинних, оскільки саме об’єкти цього класу є найбільш розповсюдженими першоцеглинками, основними структурними одиницями, що безпосередньо складають усі складні об’єкти відповідних сфер світобудови.
Періоди еволюційної історії сфери речовин і біосфери, що відповідні двом рівням первинних елементів, також виявляються подібними.
Перший етап еволюції кожної зі сфер виступає, як заздалегідний або перехідний. Для сфери речовин він починається від миті, коли незабаром після початку розширювання Всесвіту концентрація енергії знижується до рівня, який припускає стійке існування часток, що мають масу спокою. Відбувається перетворення, як би згущення енергії полів у “важкі” елементарні частки. На першому етапі свого розвитку сфера речовин, яка представлена лише елементарними частками – простішими елементами першого рівня – знаходиться ніби у зачатковому стані.
Аналогічно початком відліку історії біосфери є момент з’явлення молекул біополімерів, здібних відроджувати свою структуру у нових саме таких молекулах. Подібно сфері речовин, біосфера на цьому етапі також являє собою таку систему, що зароджується.
Знаменно, що перехідний етап розвитку сфери світобудови минають порівняно швидко. В еволюційному плані він виглядає вельми коротким проміжком часу. При цьому процес розвитку (у сфері речовин від елементарних часток – до атомів, а в біосфері від білкових молекул – до одноклітинних організмів) носить спрямований, як би лінійний характер.
. Другий етап еволюції кожної зі сфер є основним. Його можна також назвати періодом розгалуженого і повноцінного розвитку. Він базується на наявності сформованих первинних елементів другого рівня: у сфері речовин – атомів, у живій природі – одноклітинних організмів. На цьому етапі відбувається утворення складних об’єктів, їх конгломератів та систем. Процес розвитку стає розгалуженим і багаторазово дублює кожний рівень досконалості об’єктів шляхом утворення найширшого різноманіття їхніх різних видів. У кожній зі сфер формується багатоступінчата ієрархія підсистем, класів, видів об’єктів.
Складні об’єкти, які утворюються на другому етапі еволюційної історії сфер світобудови, можна підрозділити на дві групи. Одну групу складають об’єкти, які мають ознаки необхідної і достатньої завершеності, суцільності. Яскравим прикладом таких складних об’єктів у біосфері є макроорганізми рослин та тварин. У сфері речовин аналогічними об’єктами є молекули хімічних сполук. Розподілення таких об’єктів на частини, як і додавання до них чогось, неможливе без глибоких змін їхнього якісного визначення. Складні об’єкти першої групи назвемо тому вторинними (або складними) елементами сфер світобудови.
До другої групи належать складні об’єкти, які не виявляють ознаки суцільності, неділимості, завершеності. У сфері речовин – це різноманітні конгломерати, згустки речовини або суміші речовин розміром від кількох молекул до астрономічних тіл та їх систем, в біосфері – колонії мікроорганізмів, грибків, комах, стада тварин і тощо.
Важлива закономірність, що ілюструє тотожність принципів розвитку сфер світобудови і послідовності у ході еволюційного процесу, виявляється у першій групі складних об’єктів сфер світобудови – в групі їхніх складних елементів. Ця закономірність, по-перше, визначає засіб побудови складних елементів сфер світобудови. Будь які більш чи менш складні їхні елементи будуються не свавільним чином і не шляхом збільшення або якісного ускладнення первинних елементів, а згідно з одним принципом, що єдиний для усіх трьох звісних сфер – через створення асоціацій відповідних первинних елементів.
Так молекули хімічних сполук – складні або вторинні елементи сфери речовин – будуються з атомів, первинних елементів цієї сфери; макроорганізми біосфери складаються з живих клітин. Те ж саме добре просліджується і в ноосфері. Її складні елементи – це різноманітні асоціації людей як носіїв свідомості, первинних елементів ноосфери.
Другий бік даної закономірності розкриває характер еволюційного зв’язку поміж сферами матеріального світу. Зародження кожної подальшої сфери, поява її первинних елемнтів відбувається в результаті росту, ускладнення і вдосконалення асоціацій первинних елементів попередньої сфери.
Описані принципи організації матерії і співвідношення трьох відомих сфер дозволяють представити еволюційний ряд “сфера речовин – біосфера – ноосфера”, відому нам частину світобудови, як злагоджену, пропорційну систему.
Всезагальний у рамках цієї частини матеріального світу характер відзначених принципів організації матерії та співвідношень його сфер дозволяє припускати присутність цих закономірностей і в інших сферах світобудови або, як найменш, у сусідніх, що безпосередньо примикають до відомих сфер “знизу” і “зверху”.