ПЕРСПЕКТИВИ ЕВОЛЮЦІЇ СВІТОБУДОВИ
Стандартное содержание ссылки:
Бірюков О.В. Перспективи еволюції Світобудови. Полтава: Філософськи обрії. 2001. №6. 203с.
Дополнительные сведения:
Библиотечный классификатор:
УДК 1(091): 141.201
Международный стандартный номер журнала:
ISBN 966-7653-00-4
Стр.3 - 14
© 2001 – 2020 БІрюков О.В.
Основні риси наступної за ноосферою системи світобудови
Як було доведено автором у попередній статті (ж. „Філософські обрії”, 2000р., №4), аналіз еволюції відомої частини світобудови дозволив скласти достатньо ясну картину її побудови, що не виявляє ознак завершеності. Це дає підстави логічно продовжити виявлені пропорції і співвідношення трьох відомих сфер, тенденції і лінії їхнього розвитку і таким чином скласти уяву про деякі риси наступного по ноосфері 4-го ступеню світобудови.
Враховуючи закономірність збереження основ розвитку і росту різноманітності, характер переходу між відомими сферами, одразу ж можна зробити висновок, що на рубежу зародження наступної за ноосферою системи світобудови якість цього нового ступеню виявить не уся ноосфера, а лише частина її, якась група об’єктів, які досягли найвищої для рівня ноосфери досконалості. З вищесказаного слідує висновок про розміри цієї частини – вона буде невелика. Решта ж множини об’єктів ноосфери продовжить своє існування у попередній якості.
Є очевидним і висновок про спосіб з’явлення первинних елементів 4-го ступеню світобудови. Подібно до попередніх етапів його еволюції це повинно відбутися у результаті росту, ускладнення і удосконалення асоціацій первинних елементів ноосфери.
У попередній еволюції матеріального світу первинні елементи кожної послідуючої сфери виявлялися багатократно крупнішими, ніж первинні елементи кожної попередньої. Відповідно первинні елементи 4-й сфери світобудови, її найменші об’єкти повинні бути багаторазово крупніше первинного елемента ноосфери – індивідуальної свідомість, оскільки вони будуть включати у себе велику кількість індивідуальних свідомостей.
Подібно до усяких асоціацій носіїв свідомості первинні елементи 4-го рівня організації матерії не будуть мати ані геометричної форми, ані певних просторових розмірів. Характер об’єднуючого початку асоціацій носіїв свідомості – їхні інформаційні взаємодії – не вимагають визначеності цих параметрів. Едине що можна – це оцінити їх граничні розміри – вони будуть надзвичайно великими.
Граничні просторові розміри асоціацій носіїв свідомості у сучасній ноосфері досягають розмірів області її розповсюдження. У теперішній час – це область так званого близького космосу. Прикладом складного об’єкта ноосфери, що має такі розміри, може служити комплекс, який складається з кількох груп дослідників в різних центрах космічного зв’язку і космонавтів, яки здійснюють політ у навколоземному просторі.
Зона розповсюдження ноосфери швидко розширюється. На момент досягнення вершини розвитку ноосфери цей простір може стати незмірно більшим. Відповідно носії свідомості, які складають складні об’єкти високорозвиненої ноосфери, можуть бути розділені відстанями, сумірними з оцім простором.
Перехід надоб’єктів високорозвиненої ноосфери до нової якості, що означає народження 4-го ступеню світобудови, треба гадати, буде супроводжуватися появою якоїсь нової форми відображення, яка перебільшує свідомість як форму відображення. Ця надбудова над свідомістю (а також усіма простішими формами відображення) повинна виступати як щось куди більш могутнє у плані своїх пізнавальних та творчих сил.
Крім того, на переході від ноосфери до 4-го ступеню світобудови повинен відбутися стрибок вдосконалення розвитку. У цьому зв’язку досить впевнено можна сказати наступне.
Як і в попередніх еволюційних переходах повинна з’явитися нова якість упорядкування розвитку. Народження 4-ї сфери світобудови повинно супроводжуватися переходом фактору первинної цілеспрямованості розвитку ноосфери до більш досконалої і певної форми. Крім того, як і в попередній еволюції, можливо з’явлення і якогось принципово нового фактору цього напрямку – збалансованості, доцільності розвитку, наприклад, або іної, невідомої досі складної форми його упорядкування.
Ще одним штрихом стрибкоподібного вдосконалення розвитку повинно стати з’явлення нового фактору стійкості прогресу, його регенеративної здатності.
Згадаємо, у трьох відомих сферах світобудови стійкість розвитку забезпечується через закріплення його проміжних результатів. В сфері речовин результати розвитку закріплюються в стабільних речовинних формах, в біосфері – у вигляді інформації про видтворення об’єктів, що жорстко зв’язана з їх структурою. В ноосфері така інформація закріплюється поза структурами відповідних об’єктів. Це найдосконаліший з можливих способів збереження інформації про розвиток матеріального світу, тій розвиток, що вже відбувся. Далі логічно можна передбачити появу такого нового аспекту регенеративної здібності прогресу. Якщо у перших трьох сферах відбувається закріплення інформації про те, що вже має місце, що вже створено, то далі відбудеться перехід до опанування інформаційними основами і закріпленню інформації про те, як необхідно і закономірно повинна здійснюватися подальша побудова матеріального світу (тобто про те, що повинно бути створено далі). В цьому плані 4-ту ступень матеріального світу можна буде назвати сферою реальних моделей його подальшого розвитку.
Завершуючи міркування про основні риси 4-го ступеню світобудови, зауважимо, що можливість його появи на підставі розвитку ноосфери Землі – питання не дуже далекого майбутнього. Сучасні методи генної інженерії дозволяють радикально втручатися у хід біологічних процесів і, що зветься, конструювати цілком нові види живих організмів із заздалегідь завданими властивостями. Ці та інші подібні досягнення науки вже в найближчі 100 – 300 років зможуть відкрити можливість у докорінний спосіб вдосконалювати й перебудовувати біологічні підставі свідомості: і тіло, і мозок людини – а потім також штучними, в нашому розумінні, способами, конструювати й розвивати саму свідомість як особливий комплекс нервових клітин.
З іншого боку, пізнання сутності процесів головного мозку людини на рівні мікроструктур, оволодіння формами цих інформаційних процесів і способами керування ними зовні відкриє можливість побудови асоціацій носіїв індивідуальної свідомості на підставі прямих інформаційних зв’язків, які не потребують подвійного кодування й розшифрування інформації, що має місце при її передаванні й сприйнятті через людські органи чуття.
Такі радикальні зміни ноосфері сповна можуть бути першими ознаками початку організації матерії на більш високому рівні складності.
Чи є нескінченним прогрес?
Шлях усякого прогресивного розвитку в реальній дійсності приховує у собі безліч різноманітних перепон, як переборних, так і непоборних. З одного боку, це ендогенні проблеми, які породжує сам прогрес (відносно ноосфери, наприклад, погрози ядерних, екологічних катастроф тощо). З іншого боку - екзогенні, що виходять з інших сфер світобудови, поперед усього, зі сфер низькоорганізованої матерії. Відносно ноосфери Землі - це ,наприклад, зіткнення з планетою астероїдів, комет і тощо.
/Кажучи про можливе продовження прогресу, слід мати на увазі, що його повноцінне розгортання потребує не тільки відсутності визначених деструктивних факторів, але й з іншого боку, наявності відповідних необхідних умов. Дана обставина обумовлює, зокрема, той факт, що не усі осередки прогресу сфери речовин - поверхні планет - породжують біосферу, не усі осередки біосфери - ноосферу. Відповідно не усім куточкам ноосфери, кількість яких навіть в обачній частині Всесвіту може бути дуже великою, судилося підвестися на рівень 4-го ступеню світобудови. Це, зрозуміло, стосується і ноосфери Землі. Відсутність на Землі або у найближчому космосі якихось невідомих досі необхідних умов може визначати неможливість еволюційного розвитку нашої ноосфері вище якогось певного рівня.
Відсутність у конкретних осередках прогресу тих чи інших умов, необхідних для його подальшого розгортання, однак, ніяк не може бути перепоною для його продовження в якихось інших куточках матеріального світу. Необхідні умові повноцінного розгортання кожного ступеню прогресу, таким чином, ніяк не виступають у ролі факторів, що визначають можливість чи неможливість подальшого прогресу матеріального світу в цілому. Тому питання стосовно таких умов в даній роботі не розглядаються./
Щодо ендогенних перепон очевидно, що будь-який етап розвитку є сполученим з відповідними внутрішніми проблемами - диспропорціями розвитку, хворобами росту. Однак на даний момент невідомо жодного типу внутрішніх проблем, які були б абсолютно нездоланними.
Щодо зовнішніх перешкод – тут має місце протилежне. Дія руйнівних сил, що виходять з низькоорганізованої матерії, ніяк не пов’язана з тими чи іншими етапами прогресу. Однак багато з таких катастроф є непереборними на тих чи інших рівнях прогресу й викликають його руйнування. Шлях прогресу матеріально світу тому не є безперервно висхідним. Катаклізми різноманітних масштабів час від часу відкидають розвиток на тий чи інший попередній рівень. Дія зовнішніх деструктивних факторів носить випадковий характер. Відповідно чергування сплесків і крахів прогресу, обумовлене впливом таких сил, також відбувається випадково, без якихось закономірностей або схем. В одному якомусь випадку новій сплеск прогресу може бути меншим, ніж попередній, а в іншому, пов’язаному із сприятливим збігом обставин - більш значним, аж до вельми високих рівней. І оскільки зіткнення прогресу ні з якою з непереборних перепон не є неминучим, непереборні деструктивні фактори означають лише неможливість безперервно поступального руху прогресу, обумовлюють його хвилеподібній характер. Але вони не визначають ніякої його верхньої межі, не означають його скінченності.
Коли припустити, що обставин, яки обмежують еволюційний процес “зверху” дійсно не існує, і прогрес є нескінченим або є можливим хоча б ще на декілька ступенів вище ноосфери, то відкриваються вельми цікаві деталі можливої картини подальшого будівництва світобудови
Висуваючи завдання скласти уяву про подальший хід прогресу та особливості будівництва верхньої частини світобудови, спочатку проаналізуємо таку обставину. При переході до кожної наступної сфери світобудови відбувається збільшення розмірів первинних елементів - найменших об’єктів, що зберігають властивості відповідної сфери. З іншого боку, стає меншою кількість матерії, яка залучається до будівництва кожної наступної сфери, оскільки усяка наступна сфера світобудови вбирає у себе лише частину попередньої. Причому як збільшення первинних елементів, так і зменшення кількості матерії, що втягується в подальший розвиток, в рамках відомої частини еволюції матеріального світу йде надзвичайно швидко - з появою кожної нової сфері на багато порядків. Якщо простори, у яких відбувається розгортання прогресу, обмежені, то розвиток по такій схемі не може бути нескінченим. На певному відрізку еволюції матеріального світу очевидна скінченність і обмеженість таких просторів. Причому розміри осередків прогресу на даному етапі еволюції повинні бути приблизно однакові. Виникненні життя, повне розгортання біосфери з наступним утворенням ноосфери можливо лише при наявності особливого набору, вельми вузького діапазону специфічних умов сфери речовин, можливих тільки на планетах, подібних по розміру до нашої Землі. (Очікувати, що десь у Всесвіті є суттєво більші небесні тіла, які несуть біосферу та ноосферу, нема ніяких підстав.)
Але згадаємо факт розширення меж ноосфери. Даний факт - не специфічне явище відповідного етапу розвитку ноосфери , а відображення ще однієї важливої тенденції еволюції всієї світобудови, що виникає на рівні біосфери.
В умовах сфери речовин поява все більш складних матеріальних форм не супроводжується систематично спрямованим розширенням зони прогресу. Виникнення живих організмів, здібних так чи інакше пересуватися у просторі, виявляється тією межею, від якої починається розширення зон прогресу матеріального світу. Жива матерія, що спонукувана потребою самозбереження, розпливається, розповзається, розлітається від місць свого виникнення, займаючи все більші території, втягуючи в свій розвиток усе більшу кількість неживої матерії. На рівні ноосфери ця тенденція стрімливо посилюється. Спочатку людина займає всю незаселену сушу, потім освоює водні простори і атмосферу Землі, а в наш час - все більш віддалений космос. Високоорганізована матерія відривається від поверхні планети, як би виходить зі своєї колиски й починає невтримно розповсюджуватись у космічний простір.
Розширення меж осередку ноосфери, а потім виникаючих на його підставі наступних сфер світобудови рано чи пізно повинно привести до зіткнення з іншими подібними зонами прогресу, до встановлення по між ними контактів, а потім і багатофукціональних інформаційних зв’язків. Таким чином, на якомусь наступному за ноосферою (а мабуть, найближчому) ступеню еволюції світобудови відбудеться об’єднання в асоціації об’єктів високоорганізованої матерії, яка виходить від різних планет, і утворення таким шляхом об’єктів ще більш високої сфери. Об’єднання осередків прогресу різних планет має стати радикальним розширенням бази еволюційного процесу, появою нових можливостей його подальшого розгортання.
Розміри Всесвіту обмежені. Але наш Всесвіт, по аналогії з будуванням відомої частини світобудови, можливо, лише острівець сфери речовин в неімовірно більшому за розмірами океані сфери полів. У ньому, вірніше за усе, наш Всесвіт не є єдиним утворенням сфери речовин. Розвиток прогресу з безперервним розширенням його бази за схемою встановлення інформаційних зв’язків поміж простірно роззагальненими надоб’єктами високоорганізованої матерії, теоретично може бути нескінченим.
/Інформаційна взаємодія зон прогресу матеріального світу, що виходять з різних планет, галактик і т.д., вимагає вікористовування особливих засобів зв’язку. Універсальний і швидкий в земних умовах засіб передачі інформації з допомогою електромагнітних хвиль для міжзіркових відстанів є неприпустимо повільним. Нещодавнє відкриття торсіонних полів, швидкість розповсюдження яких багаторазово перевищує швидкість світла, дозволяє не тільки припускати, але й визначно розмірковувати про можливість створення у майбутньому відповідних засобів зв’язку./
Така схема можливого утворення міжпланетних і ще більш масштабних об’єктів високоорганізованої матерії дозволяє зробити низку цікавих висновків про їх просторові та предметні особливості.
Насамперед, надзвичайно великі розміри таких об’єктів при їх порівняно малій масі. Структурні компоненти цих об’єктів - матеріальні утворення попереднього ступеню розвитку, що належать до планетних систем різних зірок (галактик і т.д.), - розділені величезними відстанями. Високоорганізована матерія об’єктів вищих сфер світобудови, таким чином, уявляється вельми розрідженою.
Висновок про розрідження високоорганізованої матерії у таких величезних масштабах, на перший погляд, здається протиприродним, Але якщо будувати уяви про предметні характеристики об’єктів вищих сфер іншим шляхом, ми прийдемо до такого ж висновку.А саме, усі об’єкти відомих сфер матеріального світу побудовані так, що матерія їх структурних компонентів зосереджена в дуже малих, майже крапкових об’ємах, як би центрах концентрації маси, просторі між якими, величезні у порівнянні з цими центрами маси, заповнені матерією усяких нижчих сфер.
Такий принцип побудові усяких матеріальних об’єктів обумовлює тенденцію різкого зниження питомої щільності матерії при переході до все більш високих рівней її організації. Так, питома щільність найпростіших об’єктів сфери речовин - елементарних часток, атомних ядер - величезна, тоді як щільність матерії свідомості як особливого комплексу нервових клітин та їх зв’язків, що вбирає одну десяту, соту, а то й ще меншу частину нейронів мозку, але займає практично увесь його об’єм, надзвичайно мала. Відповідно висновок про ще більше розрідження матерії більш високих сфер світобудови є не парадоксальним, а закономірним.
Об’єкти вищих сфер світобудови, які являють собою утворення надзвичайно розрідженої матерії і становлять розміри міжзіркових й ще більших відстаннь, мають як би пронізувати величезні зони Всесвіту. Високоорганізована матерія цих об’єктів, таким чином, повинна виступати як би його “розумним скелетом”, а точніше, деяким його діфузним, всепроникаючим надрозумом. Осередки прогресу 1-го, 2-го, 3-го рівня: планети, подібні до нашої Землі, цивілізації, подібні до земної, а також зірки та їхні планетні системи повинні знаходитися всередині цих об’єктів, будучиякось зв’язаними з ними або існуючи незалежно.
Висновок про те, що ми, наша цивілізація може знаходитися всередині якогось об’єкта більш організованої матерії також може здаватися неприродним. Але й цей висновок можна отримати альтернативним шляхом. Він також витікає з вищерозглянутих принципів будівництва матеріальних об’єктів всіх відомих сфер (нарощування розрідженості матерії і взаємопроникнення сфер).
Потрібно також визначити, що зона впливу матеріальних форм росте суттєво скоріше, ніж їхні розміри. Зокрема, зона простору, куди людина може спрямовувати свої інформаційні, енергетичні та інші впливи, багаторазово перевищує розміри атмосфери Землі. Тому, якщо можна припустити, що наша Земля усе ж не знаходиться всередині меж об’єктів більш організованої матерії, то в зоні їхнього можливого впливу вона знаходиться цілком певно.
/Зауважимо також, що більш високі ступені світобудови, які стоять понад ноосферою, відповідно до приведених вище міркувань, повинні мати усі властивості, що згідно з теологічними теоріями притаманні Всевишньому. Це надприродні, по нашим уявам, пізнавальні та творчі здібності, влада над нашим світом /відомою частиною світобудови/ тощо./
З факту розрідження матерії вищих сфер світобудови в космічних масштабах витікають й такі висновки. По-перше, об'єкти вищих сфер, що представлені такою розрідженою матерією, навряд чи будуть використовувати великі енергії у концентрованому вигляді. Навряд чи вони будуть "запалювати" або "гасити" зірки, або "перекатувати" їх по небу. Пронизуючи величезні простори сфер простих матеріальних форм, вони, скоріш за все, якось будуть використовувати відповідну своєму просторовому втіленню енергію полів або інші подібні її форми.
По-друге, природно витікає висновок про неможливість візуального спостереження таких об'єктів. Використання вищими сферами світобудови невідомих для нас доскональних засобів зв'язку виключає також можливість виявлення їхньої присутності за допомогою радіотелескопів.
З іншого боку, застосування десь у Всесвіті надшвидких (по нашим міркам) засобів передачі інформації, енергії, впливу може бути виявлено побічним шляхом - по системній одночасності або взаємозв'язку подій сильно відокремлених куточків космосу, яку не можна пояснити за допомогою фізичних законів. Виявлення таких нерозтлумачених кореляцій подій і явищ далекого космосу може бути ознакою існування в нашому Всесвіті високоорганізованої матерії, яка перевищує 3-й рівень /ноосферу/.
Окрім таких чи інших непритаманних трьом відомим сферам світобудови просторових втілень вищих його сфер, слід очікувати змін і часових показників подальшого прогресу, обумовлених, поперед усього, його прискоренням.
Вище, при розгляді вдосконалення розвитку, було визначено скорочення тривалості еволюційних циклів сфер світобудови в рамках відомої її частини. (Для сфери речовин, біосфери і ноосфери Землі ці проміжки часу складають відповідно біля 15 млрд. років, 1 – 4 млрд. років і 1 млн. років.) Факт суттєвого скорочення тривалості циклів розвитку по ходу руху до більш високих сфер виступає як важлива тенденція еволюційного процесу.
Тривалість циклів розвитку відомих сфер не дають підстав для пошуку математичного виразу часових співвідношень етапів еволюційного процесу. Розвиток сфери речовин нашого Всесвіту, біосфери і ноосфери Землі було ускладнено втручанням багатьох випадкових руйнівних факторів. Розвиток усіх трьох відомих сфер не був безперервним сходженням. При відсутності усіх деструктивних факторів тривалість циклів розвитку відомих сфер могла бути в десятки, а то й у сотні разів меншою.
Однак тривалість еволюційних циклів трьох відомих сфер однозначно свідчить про загальне прискорення еволюційного процесу, зокрема про те, що тривалість циклу розвитку наступного за ноосферою ступеню світобудови не перевищить 1 млн. років. А вірніше усього, буде істотно меншою. По ходу формування більш високих сфер аналогічно слід очікувати подальшого скорочення циклів їхнього розвитку.
Таким чином, тенденція зменшення тривалості циклів розвитку, швидке й стрімке, у зрівнянні з відомими етапами еволюції, формування вищих сфер світобудови дозволяє зробити три цікавих і важливих висновки.
1.Оформлення планет як компактних холодних небесних тіл почалося у нашому Всесвіті понад 5 млрд. років тому. При наявності більш сприятливих, ніж на Землі, умов або ж при меншому впливу деструктивних факторів, поява біосфери і ноосфери на деяких планетах могла відбутися на мільйони, а те й на декілька мільярдів років раніше. А оскільки тривалість циклів розвитку більш високих сфер світобудови невелика, слід очікувати, що у нашому Всесвіті вже можуть бути присутніми системи об’єктів вельми високих рівнів організації матерії.
2. Виходячи з факту короткочасності циклів розвитку вищих сфер світобудови, можна також зробити висновок, що формування біосфери і ноосфери нашої Землі вірніше за все відбулося природним шляхом, навряд чи було задумом і продуктом творчості якихось вищих сфер.
Природні процеси біосфери Землі, розтягнуті на декілька мільярдів років, а ноосфери – на мільйон років, відносно вищих сфер світобудови постають неприпустимо повільними, несумісними по швидкості і результатам з їх стрімким прогресом. І якщо на якихось планетах вищи сфери учиняють штучне “вирощування” біосфери або ноосфери. То це повинно відбуватися у впорядкованих високопродуктивних процесах, подібних до вирощування біопрепаратів у лабораторних умовах. (Зрозуміло, не можна скидати з розрахунків випадковій занос на Землю життя або свідомості.)
3.По ходу скорочення тривалості циклів повного розвитку знижується імовірність погроз катастроф, впливу деструктивних факторів, що виходять з непізнаваних сфер простих матеріальних форм. Процеси, що відбуваються у низькоорганізованій матерії, виявляються все більш повільними в порівнянні з прискореним формуванням все більш високих сфер, здібних пізнавати її глибини і підкоряти її стихійні сили. Звідси витікає висновок про те, що по ходу продовження еволюційного процесу зростає його стійкість не тільки до внутрішніх, але й до зовнішніх погроз прогресу. Дану обставину, зокрема, можна розглядати як аргумент на користь можливості його нескінченого продовження.
Література
- Бардонов С.Н. О множественности форм пространства и времени // Философская и социологическая мисль. -1990. - №4.
- Васильева Т.С. Химическая материя и закономерный мировай процесс. – Красноярск, 1984.
- Григорьев А.Е. Противоречие биологической формы движения материи // Философские науки. – 1990 - №6.
- Ильенков Э.В. Космология духа.(роль мыслящей материи в системе мирового взаимодействия) // Наука и релігія. - 1988. -№8, №9.
- Липа О.Я. Категорія буття і проблема єдності світу //Філософська і соціологічна думка.- 1989 - №2.
- Мелюхин С.Т. Материя в единстве, бесконечности и развитии. – М., 1966.
- Турсунов Акбар. Мирозданья тугие узлы (новейшая космологія в современной перспективе) //Вопросы философии. - 1988 - №2.